Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Блин, братишки и сестрички, я тут вообще замутил нереальную историю! Вчера, между делами, я кинулся в поисках закладок и неожиданно наткнулся на одного знакомого, который обещал мне крутой амфетамин. Такой годноты я уже давно не видел, поэтому я сразу же наложил на него своего сырого кокаина. Заморочиться я был готов, ведь у меня был план – играть в бадминтон аж целые 24 часа!
Ну, думаю, че не забывать, вдуться сначала, дабы быть в ударе. Жму пару транков, осознавая, что это последний раз, когда моя голова будет чистой. Затем, полный адреналина, я кидаю все свои деньги на стол и получаю свою порцию амфетамина. Кстати, когда он вытащил их из карманика, я заметил на его руке несколько дорог от иньекций. Блин, брат, видать уже давно заморочился этим говном. Но я ведь не лучше, в конце концов, ему же этими же деньгами заплатил.
Ну что, сигареты зажигаем и в бой! Мы с этим знакомым брошены на спортивную площадку, где уже стоял наш бадминтонный сет. Я разложил вещи и решил сразу же начать нашу марафонскую битву. Все вокруг было такое адреналиновое, словно звезды сияли ярче, а время тянулось до бесконечности.
Играли мы как настоящие гопники, кидались влажные фразы друг в друга, делая разные финты. Наши соперники нас боялись, ведь мы были настоящими зверями на площадке. Время летело, а мы продолжали сражаться, мгновения сливались в одно целое, и каждая секунда была наполнена адреналином. В этом состоянии, братишки, я чувствовал себя бессмертным!
Благодаря амфетамину я чувствовался полностью заряженным и полным энергии. Мы рассекали воздух наших ударов, словно гонщики по асфальту. Играли, играли, и не останавливались ни на минуту. Пот бы выливался рекой, но это не смущало нас, ведь мы были готовы бороться до последней капли крови. Истекали мы энтузиазмом и страстью, давясь дымом сигарет, которые всегда со мной, братишки, ведь это такая классная деталь нашего стиля.
Часы тикали, но нам было все равно. Мы продолжали играть и кидать друг другу вызов, словно находились в каком-то параллельном мире, где время и пространство нереальны. Амфетамин поддерживал наши силы, а бадминтон был нашим способом проявить себя, показать всем, на что мы способны.
24 часа пролетели незаметно. Когда я посмотрел на часы, я не мог поверить, сколько времени прошло. Мы с знакомым обнялись, понимая, что сделали что-то уникальное, что не каждому под силу. Мы были настоящими героями этой игры.
С трудом подбирая свои вещи, я понял, что мое тело было полностью измучено. Дороги от иньекций были на пути к заживлению, а голова кружилась от адреналина и амфетаминового действия. Но я бы сделал все так же, братишки, и не жалел ни о чем. Ведь это был последний раз, когда я ощущал себя настоящим гопником, настоящим атлетом, героем безумного вызова.
Такие вот истории, братишки, когда ты купил закладки, сырые кокаины и заморочился адреналином. Не каждому по силам, а нам было под силу. А теперь мне остается только вспоминать и улыбаться, ведь в этой жизни нужно сметать все, как труху на площадке, и отдавать все силы только настоящим друзьям и своим страстям.